11 кл.
Українська література
Тема уроку: Василь
Симоненко - «витязь молодої української поезії»
(Олесь Гончар)
Мета уроку: Згадати особливості
епохи шістдесятників; розповісти,
опираючись на поезії Василя Симоненка, про
його
життя, що було
коротким, «мов спалах блискавки»,
прослідкувати,
як формувався світогляд в умовах
піднесення
громадянської активності народу України та
в роки застою
(дидактична).
Виховувати почуття
гордості за кращих представників
народу України за непересічні таланти української
літератури(виховна).
Розвивати пам`ять учнів, творчу уяву, логічне
мислення, зв`язне мовлення, уміння систематизувати і
узагальнювати матеріал (
розвиваюча).
Тип уроку: Урок засвоєння нових знань
Обладнання: Фотографії,
портрет В.А.Симоненка, рушник на столі, над дошкою –кетяги калини, свічка пам`яті; виставка книг.
Хід
уроку:
На дошці - таблиця ТРВЗ, епіграф:
Я
хочу буть несамовитим,
Я хочу в полум`ї згоріть,
Щоб не жаліти за прожитим,
Димком на світі не чадіть.
В.Симоненко
Звучить мелодія із кінофільму «Професіонал». На її фоні
учитель читає поезію « Не докорю ніколи і нікому»
Учитель: Така вже немилосердна
доля України, що її найкращим дітям судилося несправедливо коротке життя: 49 -
Коцюбинському, Гр.Тютюннику; 47 - Шевченкові, Грінченкові, Стусу; 42 - Лесі
Українці; 38 - Павлу Грабовському і зовсім мало - 28 - С и
м о н е н к о в і ( система)
Та чи знайдемо іншу літературу, яка, офіруючи справді
непересічними талантами, так неухильно, сміливо і пристрасно закликала свій
народ виборювати щасливу будущину?!
Невиліковна
хвороба підточила здоров`я молодого
Симоненка в розквіті сил, коли задуми випереджали один одного; ніби
передчуваючи ранню смерть, поет живе в неймовірно сконденсованому часовому
вимірі, де кожен із прожитих років дорівнює кільком.
Доля поета склалася так, що вийшов він на літературну
ниву в добу хрущовської відлиги, в добу шістдесятництва. Та доба, той рух -
ключ до розуміння творчого світу поета.
Отож зробимо стислий екскурс у 60-ті роки. (надсистема)
(Розповідь
учениці, УМЛ, № 1, 2005р, стор. 5)
Василь Стус назвав поета «найбільшим із
шістдесятників», а Олесь Гончар - «витязем молодої української поезії» ( О.Ф.)
Переконатися
у правдивості цих слів нам і допоможуть уроки, на яких вивчається творчість
Василя Симоненка.
~ З`ясуйте лексичне значення слова «витязь»
«Хоробрий,
з богатирською силою воїн-герой; пере н.
Людина, яка відзначається шляхетною вдачею,
небуденними героїчними справами» («Сучасний тлумачний словник»,
2006, стор. 111)
~ Чого у Симоненка було більше: першого чи
другого? Відповідь на це запитання ми дамо в кінці уроку.
~ Де ж шукати ці відповіді? Де витоки
Симоненкової творчості?
- Це, в
першу чергу, життєвий і творчий шлях поета ( Д.Ф.)
Учитель: Черкаси... Вулиця
Шевченка, буд. 375, кв.3. Будинок нічим не примітний. Але людська суєта-метушня
не затуляє тієї меморіальної дошки, яка сповіщає, що в цьому будинку жив і
творив відомий український поет В.А.Симоненко
А до
недавнього часу у цій квартирі жила його мати, Ганна Федорівна
Симоненко-Щербань
(Учениця
читає поезію «Матері»)
Часто під
час зустрічей її запитували:
- А звідки
взявся Василь? Де він звівся і розповився?
Ганна Федорівна відповідала:
- Читайте
вірші Василя. Там усе написано.
Цим шляхом
підемо і ми з вами.
( Звучить
поезія «Мій родовід»)
~ Що дає поетові право пишатися своїм
минулим?
Звідки родом поет?
(с.Біївці
на Полтавщині, родина колгоспників, 8 січня 1935 р.) /Фото хати/
Першим
Василевим другом і наставником був дід Федір Трохимович, який прожив 76 років
(Звучить поезія, яка починається рядками
«У мене
була лиш мати та був іще сивий дід...»)
У новелі
В.Симоненка «Дума про діда» є такі слова: «Безсмертячко ти моє кирпате», -
шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо
поганих дід мені не говорив».
А життя
Василеве не завжди було радісним. Голодні, холодні роки війни, повоєнна
розруха. До того ж виростав без батька.
(Поезія «Кривда»)
~ Чому збунтувалася душа маленького хлопчика?
Через
багато років, коли Вася став Василем Симоненком, до нього в Черкаси заявився
батько. Кажуть, що Василь прийняв-привітав його, щедро пригостив, великодушно
запросив переночувати, а вранці нібито сказав так:
- А тепер,
батьку, будьте здорові. Ви пізно прийшли до мене. Я в дитинстві виглядав вас
кожної днини.
Десятирічку
закінчив із золотою медаллю і вступив на факультет журналістики Київського
університету. Далі - робота в газетах: «Молодь Черкащини», «Черкаська правда».
Сьогодні до
нас у гості завітали ті, хто був поруч із поетом у ті роки, знав і любив його.
За наш уявний «круглий стіл» сядуть:
мати поета
Ганна Федорівна;
вчителька
математики Василя Уляна Миколаївна Демченко;
директор
школи Федір Григорович Барабаш;
університетські
друзі - вірні побратими Микола Сом і Анатолій Шевченко;
колега по
роботі в газеті Микола Дашківський;
голова
сільради у Біївцях;
голова
колгоспу.
Нехай їхні спогади стануть даниною пам`яті поету.
(Звучать спогади
учасників круглого столу)
~ Слухаючи спогади, спробуйте скласти
свою думку про В.Симоненка як людину. Відповіді обгрунтуйте.
Учитель: Відкрив читачеві
Симоненка-поета, як це часто буває, випадок. Після закінчення університету
(1957р.) молодий журналіст працює в газеті «Черкаська правда». У 1 960 р.
переходить працювати у газету «Молодь Черкащини». Напровесні 1962-го до них
завітала із Києва редактор Держлітвидаву Надія Павлівна Лісовенко. Зібрала
членів обласного літоб`єднання.
Читали вірші.
- А у вас є вірші? - звернулася до
Василя.
- Звичайно,
- відповів той.
- І багато?
- поцікавилась Надія Павлівна.
- Та сотні
три набереться.
- То чи ж
не принесете мені їх завтра?
- А що з
того вийде?
- Ви
принесіть, а там побачимо. Може, щось і вийде.
Присутні були здивовані: скільки написано, а
надруковано всього кілька творів - хоча сам працював у газеті.
Редактор
повезла їх до Києва, критик С. Крижанівський дав їм високу оцінку, а поезіі «Жорна» і «Дід умер» назвав геніальними (звучать поезії)
Василь був
щасливим, повірив у свій успіх.
Невдовзі
його викликали до Києва. Відбулося обговорення поезій Миколи Вінграновського і
Василя Симоненка у Спілці письменників України. Автор і поет, М.Вінграновський
читав свої поезії блискуче, артистично. Попросивши вибачення у присутніх за
відсутність ораторських здібностей, Симоненко тихо почав читати.
(«Перехожий» )
Зал
вибухнув оплесками. Тріумф молодого поета був повним.
Вірш
«Перехожий» уперше був надрукований у газеті «Літературна Україна» 26 лютого 1963 року із присвятою Ліні
Костенко, над якою, як і над самим Симоненком, збиралися хмари негласного переслідування,
замовчування, ігнорування. Як людина безкомпромісна, примусов а і відверта,
поет не міг мовчати, коли поетесу почали заганяти у глухий кут, і чи не єдиний
піднявся на її захист, виголосивши віршем моральну підтримку геніальній майстрині
слова. Як гірко і пророче дивився поет на тодішню політичну ситуацію: скільки
їх, отаких дерзновенних перехожих ,«позбудуться» голови в переносному, а хтось
і в прямому розумінні.
А тоді, у
1962, для Симоненка настав зоряний час. Було написано багато віршів, які стали
шедеврами. Саме тоді і з`явився
твір, сповнений чарівним світом казки, материнською ніжністю і щемливою до болю
любов`ю до України. Це -
«Лебеді материнства») . Вірш та його
історія створення звучить із вуст учениці, УМЛ, №№ 45-47, стор. 47)
У своїй
творчості В.Симоненко дотримувався п`яти заповідей і на запитання «Як стати справжнім поетом?»
відповідав дуже серйозно і точно:
1. Знати мову, якою пишеш.
2. Стати освіченою людиною
3. Не бути байдужим до людей.
4. Працювати до сьомого поту.
5. Мати те, що від Бога - талант.
Сам поет
свято виконував усі творчі заповіді.
Твори
Василя Симоненка в роки брежнєвської задухи переписувалися від руки, а вголос
читалися лише в колі однодумців. Офіційно не дозволялося називати навіть ім`я поета. Однак попри всі надії
«рідних» яничарів Україна ніколи не забувала В.Симоненка.
Бо поет був
дійсно патріотом свого краю, а у вустах можновладців це звучало як
«націоналіст», «крамольний» поет.
У багатьох
його поезіях чинуші впізнавали себе. ( «Головешка» )
А іще однією
з причин стала історія із щоденником поета, який Симоненко назвав «Окрайці
думок». Епіграфом до нього взяв слова із відомого афоризму Вільсона: «Читати чужі думки
- Еверест підлості».
(Витяг із щоденника, стор.
45, №№ 45-47)
Та не слід
думати, що не було у поета радісних, щасливих днів. У нього була гарна сім`я: син Олесь, кохана дружина Люся,
яких Василь любив понад усе, були справжні, вірні друзі. (Фото). Ось
звідки ідуть витоки Симоненкових інтимних віршів. Але це вже розмова наступного
уроку.
Поезії, які
прозвучали на уроці, увійшли до збірок «Тиша і грім», «Лебеді материнства»,
збірки новел «Берег чекань», яка вийшла
друком у Мюнхені і мала ефект бомби: «Ми настільки були вражені силою його
віршів, що назвали мюнхенське видавництво «Смолоскип» іменем Василя Симоненка.
Ми не
підозрювали, що в Україні є така творчість», - згадує Осип Зінкевич.
В Україні ж
Симоненковим друзям доводилося «пробивати» у світ кожну його книжку з
неймовірними труднощами.
Лише 1995р.
він був посмертно нагороджений Шевченківською премією. Того ж року засновано і
літературну премію, якою відзначають найкращі перші книжки молодих поетів (
перший лауреат - Станіслав Чернілевський).
Учитель: Ішов до завершення
рік 1963. Працюючи в «Робітничій газеті», Василь якось поскаржився на своє
здоров`я колегам:
«Щось почуваю себе негаразд, - посміхнувся ніяково, - а де відчиняються двері в
лікарні, не знаю».
Із лікарні він уже не повернувся. Довго не
могли поставити діагноз. Викликали якихось світил із Києва, брали пункцію
спинного мозку. У Симоненка ж був рак нирок.
( «Життя,
мов спалах блискавки». Спогади друзів і колег про про Василя Симоненка.
Черкаси, 1991р. с.20-21, 49-50)
Саме після
цієї «зустрічі із владою» у Василя Андрійовича почалися проблеми з нирками, що
й стало причиною смерті. Винних у цьому злочині, звісно, ніхто не шукав.
14 грудня
1963 року поета не стало. Навіть перед смертю Василь залишався мудрою людиною .
Він зупинив своє синівське серце лише тоді, коли мати вийшла з лікарні...
У неділю,
15 грудня, його ховали. Давайте і ми з
вами запалимо свічку пам`яті.
( На фоні музики звучить поезія
«Проходять дні, життя минає. ..»)
Не будемо
говорити печально. Скажемо: він живий...
Симоненко
жив у своїх поезіях, у своєму синові ,у пам`яті друзів, у серці України як її вірний син.
Любов до
України - наскрізна тема усієї творчості Василя Симоненка. Ця священна любов
озвучена його довічним заповітом:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати
не можна тільки Батьківщину...
Саме ці слова золотими буквами сяють на пам`ятнику, що стоїть на могилі Василя
Симоненка в Черкасах. Композитор Анатолій Пашкевич і Платон Майборода написали
задушевні і пристрасні мелодії до «Лебедів материнства». Ця поезія стала піснею
,що набула надзвичайної популярності в народі. А виконала її народна артистка
України Раїса Кириченко, зумівши глибоко передати велику вдячність і любов
сина, ніжність до матері, всеохоплююче почуття любові до Батьківщини, що
притаманні цій поезії.
(Звучить пісня «Виростеш ти, сину,...»)
Перед вами на виставці книги про Василя Симоненка, збірки
його поезій,які виходили в різні роки. Написано у нього небагато, однак, на
щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося на вагу. Творчість поета безцінна для
України.
... Свічка, запалена в пам`ять про Велику Людину, горить. Нехай її полум`я дійде і до ваших сердець. І якщо
це станеться, наш урок пройшов не марно.
~ Які
запитання ви б хотіли поставити переді мною?
~ Користуючись схемою ТРВЗ-педагогіки, дайте відповідь на
моє питання: які проблеми піднімалися на сьогоднішньому уроці?
Домашнє завдання
1.А висловити своє ставлення до поезій Василя Симоненка,
дати оцінку його творчості ви зможете, готуючись вдома до наступного уроку.
2. Підберіть епітети, якими можна було б охарактеризувати
творчість Василя Симоненка.
3. За підручником прочитати сторінки біографії
письменника за допомогою «методу позначок» (с. 123 – 130)
4. Поезію «Лебеді материнства» вивчити напам`ять
5. (Високий рівень) . Аналіз вірша за ейдетикою.
Немає коментарів:
Дописати коментар