Сьогодні інформаційне суспільство потребує творчих особистостей, здатних самостійно мислити, приймати нестандартні рішення, адаптувати свої знання, використовуючи найсучасніші технології у різних галузях. Тому реалізація потенціалу, який закладений від природи в дитині, є актуальним завданням сучасної освіти.

Творчість – це особливий дар обдарованих. більшою або меншою мірою ним володіє кожна людина, бо ще у Євангельській притчі (Євангелія від Матвія, розділ 25) про таланти сказано, що кожній людині Бог дав талант: «Одному дав п’ять, другому – два, а третьому – один, але кожному згідно з його спроможністю».

Розуміння цього наводить на думку про те, що кожна дитина – творець. Відтак, їй треба створити умови для прояву своєї творчості.

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті наголошено, що система загальної середньої освіти повинна забезпечувати підтримку обдарованих дітей і молоді, розвиток у них творчих обдарувань, формування навичок самоосвіти й самореалізації особистості. Аналіз нормативних документів у сфері освіти засвідчує, що проблема обдарованості з кожним роком стає все актуальнішою.

Проблема. над якою я працюю: «Робота з обдарованими учнями на уроках української мови та літератури і в позакласній діяльності»

Мета роботи: шляхом дослідження інтелектуальних і творчих  особистісних якостей школярів домогтися диференціації, впливу на розвиток кожної дитини з урахуванням її інтересів, мотивів, системи цінностей; стимулювати розвиток здібностей кожної особистості.

Обдарована дитина:

·        хоче навчатися і досягає успіхів;

·        ставить багато запитань;

·        активна, сама собі знаходить роботу, причому часто таку, що не завжди подобається учителю;

·        урок для неї цікавий тоді, коли побудований на дослідженні, евристичному поясненні;

·        уміє швидко виділити основне, самостійно знаходить важливі джерела інформації;

·        користується методом дедукції;

·        витрачає мало часу на підготовку домашніх завдань. Прослухане на уроці легко відтворює через порівняно великий проміжок часу;

·        при розв'язуванні стандартних завдань завжди шукає і часто знаходить несподіваний розв'язок;

·        швидко набуває високого рівня інтелектуальної витривалості;

·        має добре розвинене почуття прекрасного.

А як розуміють поняття «обдарованість» наші учні? (результати анкетування)

Які ж передумови розвитку обдарованості і чи ми , учителі, робимо правильні кроки, плекаючи юні обдарування.

Урок метелика

Якось у коконі з’явилася маленька щілина. Людина, яка випадково проходила повз, досить довгий час стояла і спостерігала, як через неї намагається вилізти метелик. Минуло багато часу, метелик начебто облишив свої зусилля, а щілина залишалася все такою ж маленькою. Здавалося, комаха зробила усе, що могла, і  сил у неї більше не залишилося.

Тоді людина вирішила допомогти метелику і, взявши ножа, розрізала кокон. Метелик вийшов із нього, але його тільце було слабким та немічним, а крила – прозорими й ледь рухалися.

Людина продовжувала спостерігати, очікуючи, що ось-ось крила метелика розправляться й зміцніють, і він полетить. Але цього не сталося!

Решту життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої нерозправлені крила. Він так і не зміг літати.

А все через те, що людина, бажаючи йому допомогти, не розуміла того, що зусилля, яких необхідно докласти, щоб вийти через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові, щоб рідина з тіла перейшла в крила й щоб він зміг літати. Життя змушувало комаху із зусиллями залишати оболонку, щоб надалі вона могла рости і розвиватися.

 Іноді саме зусилля і  необхідні нам у житті. Якби нам дозволено було б жити, не зустрічаючись із труднощами, ми були б обділені,  не змогли б бути такими, якими є зараз. Ми ніколи не змогли б літати.

Я просив сил…

А життя дало мені труднощі, щоб зробити сильним.

Я просив мудрості…

А життя дало мені проблеми для вирішення.

Я просив багатства…

А життя дало мені мозок і м’язи, щоб я міг працювати.

Я просив можливість літати…

А життя дало  перешкоди, щоб я їх переборював.

Я просив любові…А життя дало мені людей, яким я  зміг би допомагати в їхніх проблемах.

Я просив благ…

А життя дало мені можливості.

Я не отримав нічого  із того, про що просив.

Але  одержав усе, що мені було потрібно.

Чи одержав усе, що потрібно в стінах нашої школи учень, яким ми по праву можемо гордитися? (Інтерв’ю із Анатолієм Шестаковим).

А що із цього приводу думають його батьки?

Методи та прийоми психолого-педагогічної підтримки обдарованої дитини:

заохочення;

·        навчально-пізнавальна гра;

·        створення ситуації успіху;

·        виконання творчих завдань;

·        створення ситуації взаємодопомоги;

·        поштовх до пошуку альтернативних рішень;

·        пізнавальний інтерес;

·        створення яскравих наочно-образних уявлень.

Справжня суть роботи з розвитку творчої особистості учня полягає в організації життя дитини, де однією з важливих функцій є стимулювання позитивної мотивації кожного учня в процесі організації різних видів діяльності.

Методи та способи стимулювання творчої активності учнів:

·        створення сприятливої атмосфери спілкування (безоцінкові судження);

·        збагачення педагогічного середовища новими враженнями та судженнями;

·        забезпечення привабливого творчого характеру діяльності

·        чітке визначення мети й кінцевих результатів роботи, способів її оцінювання;

·        спонукання до генерування оригінальних ідей;

·        повага, довіра, визнання й подяка за досягнуті результати;

·        надання права самостійно приймати рішення;

·        практична спрямованість навчання;

·        моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем.

Модель діяльності: «Творчість. Лідерство. Компетентність. Успіх».

Форми роботи із обдарованими учнями на уроках української літератури.

1. Літературний диктант – добре знайомий вид вправ, який, попри зміни в класичному реєстрі форм і методів, залишається актуальним і не втрачає своєї привабливості завдяки чіткості структури та здатності до якісної трансформації. Цей вид завдань може бути використаний на різних етапах уроку залежно від мети для:

·        перевірки та корекції засвоєних знань;

·        їх актуалізації;

·        створення передумов для налагодження інтерактивної, творчо-пошукової та іншої діяльності;

·        закріплення вивченого;

·        вироблення навичок роботи із завданнями, передбаченими ЗНО.

Виділяють три різновиди літературних диктантів:

І. Рефлективні:

·        Класичний, хронологічний, які вимагають формулювання чіткої, короткої відповіді на поставлене запитання

·        «Вірю – не вірю», який передбачає альтернативну відповідь

·        Диктант-тест, що має на меті вибір або доповнення правильної відповіді

·        Вибірковий

·        Розподільний

·        «Незакінчене речення»

·        Термінологічний, цитатний, які пов'язані з відомостями з теорії літератури, змістом художніх творів

·        Комбінований, який містить елементи як класичного, так і  диктанту «Незакінчене речення »

ІІ. Пошуково-творчі:

·         «Асоціативний ланцюжок», що спрямований на розвиток асоціативного мислення та вміння узагальнювати

·        «Трійка», «Третє (четверте) зайве», які передбачають виявлення зв'язків у виучуваному матеріалі

ІІІ. Змішані (диктанти, що мають на меті глибинне засвоєння знань завдяки процесу синтезування):

·        «Диктант із ключем»

·        «Злови помилку»

·        «Установи істину»

Завдяки своїй мобільності така діяльність сприяє економії часу на уроці, дозволяє застосовувати різноманітні підходи до перевірки (фронтальна, вибіркова, само- та взаємоперевірка), забезпечує прозорість оцінювання знань і може легко трансформуватися вчителем в інші види завдань (картку для індивідуального опитування, тестові завдання тощо).

Результатом прояву творчості може бути, наприклад, твір. Проте твір – не бездумно скачаний з Інтернету або ж переписаний з енциклопедії (Вікіпедії), а народжений самостійною думкою учня. Цінність такої роботи полягає передусім у тому, щоб сам учень «відчув смак» власного творіння, пошуку, нехай навіть в обсязі, який буде здаватися іншим незначним і не вартим уваги… Відрадно, що про це ж читаємо і в Листі Міністерства «Щодо інструктивно-методичних рекомендацій із базових дисциплін», у якому вчителям-словесникам рекомендовано замість домашнього твору пропонувати учням «…обрати таку форму творчої роботи (наприклад, створення фанфіків тощо), щоб учні самостійно виконували творче домашнє завдання».

Позитив такої роботи – надання дитині можливості виявити фантазію, дати простір уяві, висловити не просто думки та оцінки, а й спричинені художнім твором емоції та переживання.

2. Література, створена шанувальниками якогось твору – фанфікшн, а самі тексти – це фанфіки, фіки.

Фанфікшн – це можливість, спосіб поділитися думками і враженнями з однодумцями, засіб дослідження різних граней особистості популярних персонажів. Тут мова йде не про запозичення сюжетів чи архетипів, а про запозичення конкретних персонажів і конкретних умов їх існування.  Фанфік, фік – це твір із героями і/або елементами дії, узятими «напрокат» із чужих творів.

Явище фанфікшн дуже динамічне, воно стрімко розвивається, а цей вид творчості сьогодні є досить популярним в Україні. Разом із тим, гідних уваги творів серед безлічі фанфіків не так і багато. Проте така творчість має виразний позитив: для багатьох – це спроба пера, вияв індивідуальності, натхненна й наполеглива праця над словом.

Форми і методи роботи:

·        «Добудовую твір», «Стаю співавтором»: написати пролог, епілог, додати пейзаж, портрет, ліричний відступ, філософський роздум тощо до твору письменника

·        «З епохи в епоху»: адаптувати героя в нашому часі, з'ясувати актуальність окреслених автором проблем

·        «Малюю словом, думкою»: твори-роздуми на основі прочитаного, почутого, з'ясованого

·        «Фанфіки-дебати»:

1.     «Моє слово на захист героя» (публічне письмове звернення на захист героя)

2.     «Мої поради герою» (лист героєві з дружніми порадами)

3.     «Дискутую з героєм» (фанфік, у якому є перелік учинків або життєвих позицій героя, з якими юний читач не згоден)

4.     «Я – герой художнього твору» (фанфік  із описом події, учасником якої є школяр)

5.     «Переписана сторінка художнього         твору» (фанфік – фрагмент твору, «переписаний» відповідно до учнівського бачення розвитку подій)

Українська мова

Кожному вчителю-філологу відомо, як важко учням опанувати граматичні теми, переобтяжені великою кількістю правил та ще й винятками з них. Саме такою є тема «Правопис прислівників».

Досить легко і чітко учні засвоюють лише правила правопису прислівників через дефіс. А от логіка правил, що пояснюють написання прислівників разом чи окремо (поданих в «Українському правописі»), дуже непрозора і складна. Застосування, наприклад, правил правопису прислівників разом вимагає тривалих роздумів над сутністю багатьох мовних явищ, що не під силу не тільки учням середніх класів, а й старшокласникам. Як відрізнити швидко й однозначно у процесі написання диктантів і переказів такі пункти правил: «Разом пишуться: б) складні прислівники, утворені сполучення прийменника з іменником… Окремо пишуться: а) прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму…»

У таких випадках учитель рекомендує правопис низки слів просто запам’ятати. Але ж їх сотні! І все ж запам’ятати ці сотні слів можливо. На допомогу на приходить ейдетика (образна пам'ять).

Цикл уроків у 7-му класі з написання прислівників разом і окремо пропоную проводити не на основі вивчення важко зрозумілих і громіздких правил, а вживаючи ці слова у контексті, використовуючи різні способи їх запам’ятовування.

Надзвичайно ефективним і мотивуючим для дітей способом є включення ряду слів у якийсь простий, часом парадоксальний, гумористичний сюжет, що легко запам’ятовується. Закріплюючи в пам’яті прислівники, які пишуться через два дефіси, учень уявив досить типову історію.  Отже, як розповідає наш любитель поспати.

Підбігаю до школи і розумію : дзвоник уже пролунав усього кілька хвилин тому, отже, знову-таки запізнився. Ех, думаю, будь-що-будь, відчиняю двері і опиняюся віч-на-віч із директором. Пояснення було недовгим, але сумним, не допомогли ніякі аргументи, навіть і те, що минуло всього-на-всього дві хвилини. Бачу, що не один такий: де-не-де шкільним коридором пробігали ті, кому пощастило не налетіти на головну особу нашого закладу. Коли-не-коли з-за дверей класів лунали нотації учителів. Іду до класу. Відчиняю двері. О! Я не один! Опиняюся пліч-о-пліч зі своїм таким же «пунктуальним» однокласником. Хоч-не-хоч, а довелося знову все пояснювати, ще й щоденник для запису зауваження віддати: як-не-як ми вже семикласники, повинні відповідати за свої вчинки. ( Дібрівний  Едуард, 7-Б клас)

У цій історії цінним є ще й те, що прислівники подаються в алфавітному порядку, тому, якщо якийсь із них з тих чи інших причин випускається при відтворенні, його можна легко відновити

Набагато легше уявляються і запам’ятовуються віршовані історії. «Ода шкільному портфелю» дає змогу не лише легко запам’ятати                15 прислівників, а й залучити під час їх вивчення кінестетичну (механічну, рухову) пам'ять.

Шкільний портфель! Який він завтовшки,

Завбільшки, завширшки, завглибшки, завдовжки!

Навряд вчитель знає, як вдосвіта важко

Цю гору на собі тягнути насправжки.

Якби експонатом портфель став музейним,

Писали б про нього тоді навперейми.

Тоді б вчителі не дивились спідлоба,

Що зошит навмисне залишили вдома,

Вони навпаки пожаліли б одразу,

А, може, й семестр закінчили б завчасу.

Навприсядки всі танцювали б навколо,

Портфель школярі б не носили до школи. (Матвєєва Таня)

·        Коли уперше читається цей вірш, двоє учнів зображають значення прислівників мімікою і жестами.

·        За повторного прочитання те саме уже роблять усі учні класу.

·        Втретє його читає інший учень як запам’ятав  із цими ж жестами та з допомогою вчителя.

·        А після цього учні записують усі прислівники в зошити,  потім звіряють написане.

Правопис прислівників, що пишуться окремо, я практикую вивчати з допомогою методу слухових образів. Прислівники великими літерами роздруковуються на картках. Показую учням слово під аудіозапис звуків: шум мотора автомобіля, трактора, гавкіт собаки, гамір дитячого майданчика, овації глядачів на концерті, свист уболівальників тощо. Важливо не видавати сторонніх звуків, давати час для уявлення прислівника в контексті конкретного звукового образу.

Ще ефективніше спрацьовує цей вид запам’ятовування, коли шуми логічно підібрані до слів. Найкраще – не звичайне, а парадоксальне, дотепне, не сумісне поєднання змісту слова і звукового контексту.

 Наприклад:

·        На славу – під свист трибун стадіону

·        Уві сні – під позивні сигнали радіостанції «Промінь»

·        По щирості – під одинокий гавкіт собаки

·        По закону – під чіткий ритмічний тупіт солдатських чобіт.

Використання образної пам’яті, звичайно, не може обмежуватися лише згаданими способами. Важливо те, що методи ейдетики дають змогу підключати під час вивчення навчального матеріалу бурхливу і ще досить яскраву образну уяву школярів, привертають до себе увагу нетрадиційністю підходу до вивчення малозахоплюючого матеріалу, закономірностей правил якого не може часом пояснити і сам учитель.

Втручання ж учителя у творчий пошук учня має бути обережним, зваженим, містити приховані підказки. Учитель має спрямовувати дитину на власні розв’язки, а не нав’язувати їй свої. Учень має усвідомити сутність незрозумілого й знайти причиново-наслідкові зв’язки, адже нова ідея виникає лише тоді, коли людина має певний запас знань і на тлі вже відомого може осягнути незрозуміле.

Позакласна робота з обдарованими дітьми включає в себе:

·        Індивідуальні та групові консультації

·        Створення власного портфоліо

·        Участь у предметних декадах

·        Участь у предметних олімпіадах

·        Участь у творчих конкурсах

·        Робота у шкільному НТУ та секціях МАН, захист наукових робіт

·        Екскурсії

Діти прагнуть творити, виконувати нестандартні завдання, проводити пошукові роботи, створювати проекти, брати участь у позакласних мовних чи літературних заходах і навіть ініціювати їх проведення. Звичайно, усе це додає наснаги в такій непростій, але цікавій діяльності учителя-словесника.

Свідченням того, що робота з розвитку творчих здібностей учнів дає результати, є їхня перемога в предметних олімпіадах та конкурсах  . Робота ця копітка, об’ємна, тож розпочинати її слід якомога раніше й проводити системно. Успішно розвиває творчі здібності учнів той словесник, який сам є творчою індивідуальністю. Можливо, саме завдяки впливу вчителя різнобічно обдарована дитина виявить свої творчі здібності й розвине їх до великого таланту, зможе реалізувати себе на повну силу в цьому складному й цікавому світі.

Відеопрезентація фанфіка (Матвєєва Таня, 7-Б клас : продовження поезії Ліни Костенко «Крила»).